Январь месяц? Да шо вы кажете!

Унылота-мод. Подвешенное состояние, зависящее от малейшего движения уже не моего настроения.
Хорошая штука - перекладывание ответственности, прямо по лучшим законам бюрократии.

@темы: будни: конспект, жалобная книга

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Пошли все на хуй. Жить неохота.

@темы: жалобная книга

---

Неожиданное открытие. Точнее, сделанное еще на НГ.

Серийный маньяк Андрей Чикатило:



Мой драгоценный папа:



Десять отличий?

@темы: CUMpromat

---

Внезапно поняла, что выражение "режим Такабы" весьма двусмысленно. Нет, не дружат авторши яоя с психологией.

@темы: мяу, мур и ня

---

С подачи  Нейма Ски делаю репост своих почеркушек. Два стиха на украинском, без цензуры, в общем - чисто на любителя.

моар

Як на мене, життя - воно надсексуальне:
Не їбуть нас у рот - хай беруть хоч анально,
Проїбали роки, цінувавши хвилини,
Проїбали гандони - вже є по дитині,
Проїбали кіно і смакуєм рекламу,
Проїбали богів - проїбем Далай-ламу,
Проїбали вірші, узялися за прозу,
Проїбали траву - клею смокчемо дозу.
Проїбали книжки - пофіг, ми з Інтернетом,
Проїбали міста - проїбемо планету,
Проїбали життя, і настала вже старість,
Проїбеш і її - хуй тобі, а не жалість.

***

Ходи сюди, шкодлива кицько,
Я буду лапати твій стан,
А потім зад, а потім цицьки,
А потім в ліжко - ох, шарман!

Зганьблю тебе і возвеличу,
Потішу хіть твою сліпу,
В кредит закоханість позичу,
Щоб борсалася на гачку.

Почнеш ти повзати, благати,
Нявчати, наче по весні,
Час красти, курва твоя мати,
Очиська вирячиш пісні...

А я тебе зчавлю ковадлом
За кожне з жадібних бажань,
З бажаної ти станеш падлом,
Запльована й без сподівань.

За блядську суть, моя панянко,
Лайно ти жертимеш сповна.
Про мене скажуть: лесбіянка,
Зате про тебе - що дурна.

Да и скину-ка вообще все, что было солов'їною мовою.

многабукаф

Друже, привіт!
Хочеш правду почути,
Психоаналізу дозу ковтнути?
Ну ж бо, давай, ти давно вже просився,
Може, в минуле й до Фройда б пробився,
Звикли до того, звикли до сього,
Вилить порожнє з пустого в нічого,
Потім - змінити горіх на лушпайку,
Кинути себе щурам та й на пайку.

Білі щури - вони ж завжди голодні,
В лабораторії, в клітці, бо модно,
Гени споріднені, спільні алелі,
Всі рецесивні, усі паралельні,
Всі інет-аддікт - ти знаєш це слово,
Кнопку натиснув - і все вже готове,
Хоч - реферат, ну а хочеш - дипломна,
Хочеш - у піст є порнуха скоромна.

Звільнять тебе і від стресу, й від ломки,
В статус напишуть, що вийшов із гонки.
Знову відкриєш свій зручний щоденник,
В кріслі гниєш, як лінивий вареник,
З голоду пухнеш, поїсти не зробиш,
Та це нічого, себе не "угробиш",
І все буде добре, усе позитивно,
А щоб не знали, що ти дефективний...

...Вийдеш на вулицю - сонце зітхає,
Хмари зітхають, Свої сновигають,
Всі ж бо Свої, бо усі у Контакті,
Розум - начхати, йому добре в акті,
В акті статевому, що лиш для мозку,
Совість не мучить крутих відморозків,
"Йде все, минає і краю немає"
(Хто написав - ну а Гугл його знає!)

В школі знов "два", в універі - "не зарах",
Граєш на нервах, на битих гітарах
Пальцями знову хапаєш акорди,
Так і вони всі, насупивши морди,
Все вибирають між синім і білим,
Ніби сердечко - то не для дебілів.
Та все іде, вік щурячий - година...

Друже, а ти ж не пацюк. Ти - людина.

***

Звукописом болю криваві долоні
Розкрилися, хочуть напитись води,
Задимлені люди в бетоннім полоні
Не бачать, не чують, не знають біди,
А я починаю тужливу знов пісню.
Навіщо? Для того, щоб красти ваш жаль
(Якого немає) у ночі зловісні,
Для того, щоб сліз пробудити кришталь?
Авжеж, маячня. Я не знаю тих правил,
Стоклятих критеріїв цінності душ...
Хто голос заробить - той світом і править,
Тому і військовий оркестр грає туш!
Знання поверхневе, пізнання - ледаче,
Як влучно, давай процитуємо текст!
До біса ту владу, мій любий юначе,
Читай заклинання: рекс, пекс, потім секс!
На полі чудес десь загублено сенс.

До сьомих колін прокляли нас пророки,
"Дві тищі дванадцять" - і вже кричимо,
Щоб потім казав наш глядач на всі боки,
Що фільм-катастрофа - то кльове кіно,
Що те "післязавтра" уже й не настане,
Що "Марс атакує" - то хохма навік,
А світ наш згуртують інопланетяни,
Що - "ку!" - відгукнеться якийсь чоловік...
Ох, смішно, доволі. "Чужі" з "хижаками"
Не знають сценарію. Хто ж режисер?
Шукають тих майя із календарями,
Досліджують бідний прадавній Шумер...
Та то сивочолі старі науковці.
А хто молодий - він пасивно чека;
Пов'язані дротом дівчата і хлопці,
Кохання на килимі миші з ПК -
Оце Камасутра і вчення надійне.
Я, може, і кину питання у лоб:
"Що, натовп, тепер замість крові снодійне?!"
Та тиша, хіба що хтось бовкне, мов жлоб:

"Ми - л ю д и! А вже після нас - хоч потоп..."

***

Ти полум'яний,
Я ж - ледащо,
Дороги наші розійшлись.
Твій час
Не був ніколи тьмяний,
То й радиш:
"Нащо? Не журись!"

Ти присвятив
Корисним справам
Свідомо
Все своє життя,
Людей збудив
Вогнем яскравим
І чистим,
Мов мале дитя.

Ти - мов пророк,
Я ж - так, піщина,
Не вогнецвіт
І не змінюсь.
Ти майже бог!..
А я - людина,
Тож змінюй світ:
Я посміюсь.

***

Небо розкраяне, димом підпалене,
Димом від сотень зимових ночей,
А у Південній півкулі обсмалені
Тіні снують від бразильских людей.

Дивні обличчями, ноги смаглявії,
Ще й кучеряве волосся, мов дріт,
Всі на плантації, зрілою кавою
Труть нетерплячії пальці терпкі.

Гей, спустися до нас, Бразиліє,
Латино-духмяна, заморська ідиліє,
Ріо-де-Жанейро, слова лукавії,
А я все мрію про море із кавою...

Незрозуміло щось швидко балакають,
Я із Європи - то їм і начхать,
Ми в серіалах, в рабинях-ізаурах
Будем бразильців собі споглядать.

Візьмем путівки, гарячі, спекотнії,
На Ріо-пляжі, до Ріо-дівчат,
Діти бразильскії, Ріо-голоднії
Руссо туристо почнуть розважать.

Бо це ж тільки для нас, Бразилія,
Латино-духмяна, заморська ідилія,
Ріо-де-Жанейро, слова лукавії,
А я все мрію про море із кавою...

Вдома з альбомами, з друзями сонними
Всоте ввімкнемо ми сонячний диск
І не пізнаємо в записі, хто ж є ми,
А хто з нас в Ріо назавжди завис.

Друзі поснуть, а я піду в пошарпані,
В сірі й кошлаті холодні вітри,
Вони зігріють уламок під шарфами,
Що з Ріо-сонця ще й досі горить.

Вона й досі моя, Бразилія,
Латино-духмяна, заморська ідилія,
Ріо-де-Жанейро, слова лукавії,
А я все мрію...

***

А інколи -
Ти зрозумієш -
Я закохана в тиші спів.
В напівмороці знову п'янієш,
Навпомацки сторінками,
Від дотику шаленієш,
Тамуєш подих зупинками -
І ринеш у вихор
Слів.
Що змішане,
Вже залишене,
Засвічене,
Недолічене
У нестримному бігу думок?
Закрий очі - дізнаєшся,
Розіб'єш той залізний вінок,
Срібно-блискучий,
Гострий, палючий,
Що розум скував.
Ти, мабуть, відчуєш,
Як прокидаєшся,
Як натхнення торкається скронь,
Але зажди:
Як завжди -
Кудись зник візерунок з долонь,
Так підступно розтав,
Теплом став
Мед в очах,
І ти в снах
Поміж тисяч безсонь.

***

Навіщо ти мене пізнала?
Нащо мене колись шукала
Посеред ночі, клята згубо?
Лиш через те, що надто грубо
Повівся я колись з душею,
Навіщо говорити з нею
Ти намагалась, хоч запізно?
Залиш мене, бо надто різні
Ми є з тобою. Ти ж не винна,
А так чи ні... коли поринув
У твої очі, все забуте.
Нехай тепер не сміють люди
Над проклятим знущатись в світі,
Хто так хотів свої розбиті
Стуляти вікна знову й знову.
В ту мить я втратив глузд здоровий,
Коли серед хмільної тиші
Я мовив: "Тебе одну лише
Зміг покохати, втратив спокій".
Та ти... ти засміялась. Боги,
За що, за що - простій людині?
Тебе звеличив, мов богиню,
То й каюся. Вогню вже того
Нема у нас, нема святого!
Якщо було. Я божевільний?
Іди собі, навіки ж вільна,
Я відпустив! Кохала, кажеш?
Своїм онукам це розкажеш,
Ще ж посмієшся наді мною,
Я знаю. Здався вже й без бою,
Убивце пісні! тобі досить,
Достатньо того, що не носить
Земля такого ідіота?
Та прошу, тільки без скорботи,
Без співчуття, без жалю, суму,
Це все фальшиве. Нитки-думи –
Єдине, що мені зосталось,
Та не шкодую я, не каюсь.
Іди ж ти к бісу, йди!..
Зриваюсь.

@темы: стишное

---

Все тот же НГ. Я был пафосен и с бокальчиком.

фото

@темы: CUMpromat

---

Чудеса бывают разными.

Есть чудо неожиданное, из-за которого на секунду погружаешься в сон. Но только на секунду, поскольку - показалось.
Есть чудо устаканивания. Не всегда приятное.
Еще - чудо снисхождения. То же самое.
А еще - ваше теплое и родное чудо. От которого мне хорошо и "надежно".

Новый год и его канун удались. Чудеса случились совершенно разнообразные и неповторимые.

@темы: мяу, мур и ня

---

Собираю по крупицам влюбленности. Их нет, но одновременно их десятки - как тоненькие шрамики.
Влюбленности в мальчишек, девушек, взрослых женщин. Никоим образом недостаточные для того, чтобы захотеть чего-то серьезного или (боже упаси) унизиться до анонимных признаний, вместо этого - подпитка. Иногда вдохновение для стихов, и даже если кто-то из них станет их читать, он вряд ли догадается о прототипах образов.
Слишком все тонко, слишком все тараканисто. Симпатии, мгновенно вспыхивающие, искрящие до сумасшествия, и за день гаснущие.

Прикосновение. Контакт. Объятия. Изредка поцелуи.
Нету дикого дурмана страсти, зато столько свободно плещущегося тепла. Я вампирчик? Нет, просто подбираю то, что и так щедро отдают пустоте.
И тут же с хохотом выплескиваю целый шквал на очередного человека. Перестаю быть собой, становлюсь проводником с дрожащими руками. До капли, невзначай так.
Может, не каждый из них в подобном нуждается. Не знаю.

Они - мой восторг. Часто - мои друзья. Порой даже просто случайные знакомцы.
Меня очень легко попросить о помощи. Оказываю ее почти всегда.

Когда-нибудь я найду чедоземпра, которого мне захочется подпитывать и направлять независимо от времени года и суток.
А пока - пляски на углях. Каждому по искре, капле - что кто хочет.

И пусть никто не уйдет обиженным.

@темы: смехуёчки самоанализа

---

Кап, кап, чудеса. Ловись, рыбка!

@темы: мяу, мур и ня

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Еже наш, теперь на дайри есть всплывающая реклама. Она изобразила подвыпившего Якубовича и еще много всякой херни.

@темы: жалобная книга

---

А я-то думаю, почему у меня дежа вю при каждом заходе на сайт универа?

а и правда, почему

www.knlu.kiev.ua/



Развеселило.

@темы: личный цитатник

---

Інколи я почуваюся лай-ном.

@темы: жалобная книга

---

Адовый-адовый треш. Привет, днявка.

Скайп гадит кирпичами на тему встречающегося раз в несколько сотен лет лунного затмения в день солнцестояния. Скайп идет созерцать оное на улицу. Я говорю, что с территории Украины оное затмение невооруженным глазом в жисть не увидеть.
Скайп огорчается.

Разлюбляю людей в принципе. Вообще в моем понимании слова "люди" и (щас некорректно) "человеки" - этимологически разные слова. Люди - они и в Африке люди, масса. Тут еще вспоминается "людская" комната - для мяска с обрывками логики.
Человеки - это другое. Человеков можно разложить на черты характера, на "нравится" и "не нравится", заинтересоваться, исследовать. Человеки - настоящие. Потому что даже во множественном числе каждый из них остается обособленным.

Опять процитирую Медведева. Нет, не Олега и даже не Дмитрия - Валерия. В свое время я им зачитывалась, хоть и далеко не все понимала.

"Надо сказать, что я всё человечество делю на две части — на ченеземпров и чедоземпров. Ну, потомки будут с моей помощью знать, что такое ченеземпры и чедоземпры, а вот современники, может, и не успеют познакомиться с объяснением этих слов, потому объясняю: ченеземпр — это человек, недостойный земного притяжения, а чедоземпр — это человек, достойный земного притяжения. К ченеземпрам я отношу, ну, во-первых, всех до одной девчонок, поголовно, всех до одной без исключения. И мальчишек, не всех, конечно, а всяких там лириков и прочих. Их я тоже отношу к ченеземпрам, а остальных, очень немногих, я называю чедоземпрами".

"А насчёт земного притяжения вообще тут объяснять нечего. Ведь земного притяжения достойны немногие люди, но больше всех земного притяжения достойны мы, псипы, первым и пока единственным представителем которых являюсь я — Юрий Иванов. Теперь я должен объяснить вам, что же это такое — псип. Такого человека пока нет, но будет. Будет человек. Он, как птица, без всяких самолётов, просто, взмахнув руками, будет взмывать в небеса, с неба будет нырять в море и плыть под водой, как дельфин, со скоростью семидесяти километров в час, затем выпрыгнет на берег, как летающая рыба, и помчится по земле со скоростью гепарда. Гепарда… Одним словом, у природы он должен перенять всё самое ценное: даже под землёй обязан проползать, как проползают кроты".

В общем, шо-то такое. Мизантропские мысли, пропитанные человеколюбием.

Лично мой главный недостаток в общении - выделение якобы главной черты в самом-самом начале знакомства. И уже под нее все примеряется, так сказать, по шаблончику.
С человеками более или менее близкими это успешно нарушается. С людьми - а что, хоть и однобоко, зато работает. Заодно выстраивается некий барьер, я не могу быть матерью Терезой, халявным психологом - нередко, но все же стараюсь по минимуму. Это круто. Слышишь о чужих проблемах - свои вообще исчезают: "та! фигня!" Даже жить частично чужой жизнью не так уж плохо.
Себя нет. Это плохо.
Я не трепло. Уже. Это хорошо.

Обучаюсь. Это... прикольно, что ли. И человечно.

@темы: смехуёчки самоанализа

---

Хочу уехать. Хочу влюбиться.
Для первого - мало денег и ноль времени. Для второго - мозги и целых два глаза.

@темы: жалобная книга

---

Питомник уродов, общество анонимных калек.

@темы: жалобная книга

---

Я не знаю, что от меня останется к концу недели. Сегодня уже была храпунчиком прямо напротив лектора, чисто случайно.

@темы: будни: конспект, жалобная книга

---

О нас и человекахъ

Стадия первая: "няшечка". Есть Такабко. Есть человек. Человек - затягивающий и приятный собеседник. Такабко няшится, смеется и представляет из себя искренний кавай, иногда сменяющийся полнейшим флегматизмом (эта сторона меня известна в основном сокурсникам) и косплеем мудрого бревна.

Стадия вторая: "шожтиробиш?!" Лица те же. Такабко укаваенное человеком настолько, что начинает путать умение находить общий язык с чем-то менее понятным. И тут начинается самая лажа: пока человек ничего не подозревает, Такабко меняет манеру общения, всячески выеживается и культивирует в себе легкую обиду. На что? А хрен его знает. Наверное, за отсутствие динамики, о необходимости которой, в общем-то, никто не обязан читать между строк.

Стадия третья, безымянная. Описание лучше опустить, ибо - не надо. Проявляется тогда, когда отношение человека к Такабко тоже меняется. Случается это редко, но настолько метко, что увенчивается лютым пушистым песцом и депрессией.

Вывод: пока не пошлю к черту типичные варианты развития событий вроде второй и третьей стадии, ограничусь первой. Это круто. Аминь.

@темы: смехуёчки самоанализа

---

Ну раз уж так случилось, что почтовый ящик, на который я в свое время регистрировала предыдущий аккаунт, канул в Лету, то имеем что имеем.

Разучилась слегка исписывать днявочку мыслями. Они такие шуганые, знаете ли, боятся и в буквы перетечь, не то что в звуки.

@темы: будни: конспект